Сайт ВЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ МОНАСТИРСЬКОЇ Н.М.

Мама відправила сина,

 Просила

 Бути обачним.

 Син обіцяв берегтися щосили:

 «Мамо, не плачте».

 Місяць минає, закони погіршали,

 Прийняті жестами.

 «Мамо, я просто не можу по-іншому –

 Я на Грушевського».

 Вулиця стала дуже болючою –

 Що говорити?

 Син повернувся – очі заплющені,

 Прапором вкритий.

 Сонце сховалось – негода.

 Чи буде

 Праведний суд?

 Там, де учора проходив, сьогодні

 Друзі несуть.

 Мама заплакана, хрестить повсталих

 Мовчки, без слів.

 Сина не стало,

 В неї віднині – мільйони синів.

 Тетяна Власова