Андріївські вечорниці
Дівчина. Одним із свят, яке завжди відзначали наші батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді – день Андрія.
Хлопець. Від нього віє чарівною староукраїнською стихією. З давніх-давен у ніч на Андрія дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, глибоко в душі, дівчина вірить, що Андрієва ніч допоможе їй пізнати свою долю.
Дівчина. Я хочу, щоб сьогодні ожили перед нами вечорниці в ніч на Андрія, а ігри, забави нагадали молодість батькам, бабусям, дідусям.
Дівчина. Українські вечорниці
Починаєм вже не раз,
Хай і сміх, і пісня ллється
В серці кожного із нас.
Хлопець. Обійдіть весь світ безмірний
І скажіть, в якій країні
Так зберігся скарб безцінний,
Як у нас на Україні?
Дівчина. Просим всіх у нашу хату,
Превелику, пребагату!
Від зірниці до зірниці
Хай лунають вечорниці.
Звучить музика. Виходить господиня. В руках – кошик. У кошику хліб, сало, яблука. Її перестріває молодиця.
Молодиця. Добрий день, Тетяно! То що, цю зиму вечорниці до твоєї хати перебралися?
Господиня. Та дівчата так же ж просили. А що тут такого? Нехай молодь повеселиться. Он на Андрія зберуться, погадають…
Молодиця. А я думаю, що будуть у тебе не вечорниці, а одне сороміцтво.
Господиня. І звідки ж така мудра думка у твою дурну голову влізла? Чи не через вухо?
Молодиця. А хоч би й так. І Вірка Василева так казала, і Олена Андрійчикова, і геть усі!
Господиня. Чим же я вашим бабським язикам не догодила, що полову за вітром розносять? Чи не тим, що молодиць на вечорниці не закликала? А хіба можна замужніх жінок з пуття збивати?
Молодиця. Можна чи не можна, а ми б тобі хати не пересиділи. Та й молодим би дали лад. Бо то все молоде дурне. Хіба ж воно знає до пуття, що таке вечорниці? А гадання? Чи ж вони втямлять? Кажу тобі, що будуть не вечорниці, а сороміцтво!
Господиня. А мені ваші чоловіки хати не перевернуть за ваші посиденьки?
Молодиця. Відколи це ти така ляклива стала? Ми зі своїми чоловіками самі раду дамо, не бійся! Як не будуть роззявляки, то самі за нами на вечорниці прибіжать.
Господиня. Авжеж! Та воно всім кортить молодість згадати!
Молодиця. Ой, кортить!
Ой, коли ж той вечір буде,
Що багато хлопців буде,
І великих, і малих,
І розумних, і дурних,
І убогих, і багатих,
Щоб було з ким жартувати!
Господиня. Ех, скинути нам би по років по десять…
Молодиця. Та ми ще й зараз нівроку, ще й дівчат можемо навчати, як хлопцям голови крутити!
Господиня. То йдемо, бо роботи ще багато.
Сценка «Кайдашаха і Проня Прокопівна»
Кайдашиха. Доброго вечора, Проню. Куди це ти так поспішаєш?
Проня. А вам, пані Кайдашихо, все потрібно знати.
Кайдашиха. А причепурилася як, краля пансіонська!
Проня. Що вам до цього? То мойо дєло. Подобається? Це ж по- модньому, не то, що ви! Ой, мамо моя, браслєту забула надіти!
Кайдашиха. А по якому це ти балакаєш? Забула, якого роду? Ой, якби ти була моєю невісткою, я б тобі такого прочухана дала!
Проня. Фі, какі ви необразовані! Понятія нікакого не імєєтє о прілічіях. А я в пансіоні всі науки пройшла. Чула, сьогодні в одному місці збираються інтересні люди.
Кайдашиха. Чи не на вечорницях часом?
Проня. Ага, на вечорницях. Як там занятно. А які красіві мужчини. Я, було, як стрічу їх, то так стривожуся, що цілу ніч не сплю.
Кайдашиха. Ох, ті ще вечорниці!
Проня. Це харошеє дєло. Здавна на Вкраїні вечорниці гуляли. Колись давно-давно, да так давно, що вже мало хто пам’ятає, коли з’явився цей обичай в українців: збиратися вечорами, гуляти, обніматися, пісень співати.
Кайдашиха. Я теж так люблю співати! Особливо «Ой на горі два дубки…».
Проня. Голосу нікакого, а все туда же. Хлопці на вечорницях дуже красіві були, а уж как вечорами гуляли… Я єму: «Ваша люлька шкварчить!». А він до мене: «Єнто в грудях моїх шкварчить од любові. У мене такая стремітельность до вас образовалася».
Кайдашиха. А дівчата ж які на вечорницях!
Проня. Теж гарні кралечки! Звісно, не такі, як я, але й гарні трапляються. А чого б інакше до них вечорами хлопці бігали?
Кайдашиха. То, може, вже підемо на вечорниці.
Проня. А как же!
Обидві йдуть на вечорниці. Стукають.
Кайдашиха. Проня. Можна до вашої хати?
Господиня. Заходьте, заходьте. Гостям завжди раді! Та це ж пані Кайдашиха! Проня! Просимо сідати. Зараз вже дівчата мають прийти.
У хаті сидять молодиці: хто в’яже, хто вишиває, хто так сидить. Лине стиха пісня. Чути стукіт. Заходять дівчата, кланяються.
Дівчина. Добрий вечір вам у хату.
Дівчина. З першими вечорницями будьте здорові!
Дівчина. А чи ми не зарано?
Господиня. Якраз вчасно, бо ще робота є.
Дівчина. А що Оксани ще не було?
Господиня. Та ще не приходила. Давайте переставимо стіл на середину хати, щоб було зручно для гадання. А там і Оксана прибіжить.
Сценка «Явтух»
Дівчина Оксана. Ой, куди їдеш, Явтуше?
Ой, куди їдеш, мій друже?
Явтух (похмуро, не повертаючи голови). Не скажу!
Дівчина. Та коли ж твоя добра ласка, то й скажеш…
Явтух (неохоче). На базар.
Дівчина (ніжно). Підвезеш ж мене, мій Явтуше? Підвезеш ж мене, мій друже?
Явтух. Не підвезу!
Дівчина (лагідно). Та коли ж твоя добра ласка, то й підвезеш…
Явтух (розчулено). Ну, сідай уже…
Дівчина (упадає коло нього). Ой, та що везеш ти, Явтуше? Ой, та що везеш ти, мій друже?
Явтух (сердито). Їй-бо не скажу!
Дівчина (лагідно). Та коли ж твоя добра ласка, то й скажеш…
Явтух (спокушений її заграваннями гордо). Груші везу… От що!
Дівчина. Та коли ж твоя добра ласка, то пригости й мене грушкою.
Явтух. Ну, вибери собі там якусь маленьку.
Дівчина (вибирає найкращу грушку, сідає ближче до Явтуха). Обніми ж мене, мій Явтуше. Обніми ж мене, мій друже!
Явтух (перелякано). Ще чого? Так ми не домовлялися.
Дівчина. Та коли ж твоя добра ласка…
Явтух махає рукою на груші й обнімає дівчину.
Дівчина. Приходь сьогодні з хлопцями на вечорниці!
Явтух. Може, прийду.
Оксана. Добрий вечір вам! Вибачте, забарилася.
Господиня. От вам і ваша отаманша. А дівчата вже паніку підняли.
Оксана. Ледь вирвалася. Мати кажуть: «Ото за ворота й назад». Нічого навіть слухати не хочуть. А по дорозі ще Явтуха зустріла…
1. Дівчина. Що то за гуляння, що з-за воріт завертання?
2. Дівчина. Як гуляти, то гуляти – три дні дома не бувати!
3. Дівчина. Залишайся, бо без тебе і гуляння не гуляння!
Молодиця. Ти спитай свою мамцю, коли вона з вечорниць додому поверталась?
Молодиця. Та її мати так лупцювала, що на весь куток було чути.
Оксана. А-а! Про мене! Нехай і мене б’ють та лають, а я не залишу вечорниць!
Господиня. Ото видно, що хорошої матері дочка!
4. Дівчина. Скоріше б хлопці музиків привели. Самі ноги в танок просяться.
Молодиця. Та нащо нам музики, коли маємо свої язики?
Молодиця. Заспіваємо, дівчата, веселої!
Звучить пісня.
1. Молодиця. Олено! А чого ти сьогодні вдосвіта попід плотом на чотирьох лазила?
1. Дівчина. І нічого я не лазила?
1. Молодиця. Ой, то було щось подібне до тебе. Я до мами зраненька бігала та й бачила.
1. Дівчина. Носить вас нечиста сила попід плотами.
2. Дівчина. Ой, Олено, то ти , може, коноплі засівала?
1. Дівчина. Та ж коноплі. Але то треба так, щоб ніхто не бачив, а то вся ворожба пропала.
1. Молодиця. А я ледве зі страху не вмерла. Біжу, ще темно, коли за клунею щось темне лазить. Чую: «Андрію! Андрію! На тебе коноплі сію. Димкою волочу, бо дуже заміж хочу». Дивлюсь: пес – не пес, людина – не людина. Я й присіла з переляку. Придивилася, а воно ж Олена.
5. Дівчина. Та тебе, Олено, Микола і без конопель візьме. Тільки за тобою і несе очима.
2. Молодиця. А чого то коло тебе, Марійко, вся вишня обскубана? Невже заміж хочеш? Чи не зарано?
6. Дівчина. І все то ви, тітонько, бачите. Чи ви більше роботи не маєте, як за нами дивитися?
1. Молодиця. А ти не огризайся до старших. Я колись на Катерини всю вишню обламала. Поставила у воду – вона до Різдва й розцвіла. А в м’ясниці я й заміж вийшла. І надівуватися не встигла.
7. Дівчина. Може, вже почнемо ворожити? Вже зовсім темно.
Господиня. Е-е, ні. Зачекаємо, бо ще робота є. треба ще квасолю перебрати, вареники доліпити. Та заспівайте якої, бо хлопці не будуть знати, куди йти.
Звучить пісня.
Господиня. Сідайте всі тепер до столу, будемо гадати по старшинству.
Гадання.
Господиня. А тепер, дівчата, підемо на вулицю. І не забудьте запитати першого зустрічного його ім’я. Так буде називатися ваш чоловік.
1. Молодиця. І ложки, ложки захватіть – будемо долю гукати.
2. Молодиця. Запам’ятайте: підемо на перехрестя доріг, постукаємо ложкою об ложку і спитаємо: «Доле, де ти?» Як почуєте сміх або пісню, то добра буде доля.
Дівчата виходять. У зал заходять хлопці.
1. Хлопець. Ось тут зачекаємо. Ще не всі зібралися.
2. Хлопець. А хто з дівчат за отамана цього року?
3. Хлопець. Оксана.
4. Хлопець. Знову вона? Слухай, Явтуше! Ти – отаман, вона – отаман! То ви б, може, … б того…
Ну, …може, обкрутимо вас. І вам добре, і нам легше.
Отаман. Явтух. Я й без тебе знаю, що мені робити. Чим то ми для тебе такі тяжкі?
5. Хлопець. Та ти ще нічого, а от Оксана – крута дуже. Не дівка, а генерал.
1. Хлопець. А йому б таку, щоб слова проти не сказала.
2. Хлопець. Оксана порядок любить!
Отаман. А йому порядок, як кістка в горлі. Слухай, якщо знову осоромиш нас перед усім селом, як минулий раз, то, дивись, у мене рука тяжка.
3. Хлопець. Через тебе вечорниці мало з хати не вигнали, ледь вблагали.
5. Хлопець. От же, що вигадали! Та ж тоді мені було підсипано.
4. Хлопець. Тихо, хлопці, чуєте?
Стукіт ложок і голоси дівчат. «Доля, де ти?»
1. Хлопець. Я ту-у-т! (Зареготали.)
Отаман. Та тихо ви!
Вибігають на край сцени три дівчини. Одна роззувається і кидає чобіт.
8. Дівчина. Подивимось, куди чобіт показує, туди й заміж вийдеш.
Один з хлопців швиденько хапає чобіт. Дівчина озирається.
9. Дівчина. Ой лишенько, де ж мій чобіт?
10. Дівчина. Темно, то й не видно.
9. Дівчина. Господи, мене батько вб’є. Що буде?
Заходять дівчата, хваляться.
11. Дівчина. А мій чоловік буде Якимом зватися.
12. Дівчина. Тю, дурна, та у нас всього два Якима на все село: одному два роки, другому сімдесят. Хоча… дід того року овдовів, чим не жених?
1. Дівчина. А до мене доля відзивалася. Так тоненько, як панна: «Тут я», - каже.
Хлопці тоненько: «Тут, я тут! Спішу до, тебе, моє серденько!» Заходять з реготом у хату.
2. Хлопець. Готуйте могорич!
Оксана. Голодній кумі хліб на умі.
Отаман. Ну, могорич, не могорич, а викуп дайте!
Оксана. За що ж?
3. Хлопець. А що то за генерал, як у нього один солдат босий?
Показує чобіт.
9. Дівчина. Ой, мій чобіт.
Хоче вирвати. Хлопці ховають.
4. Хлопець. Е- е, ні! Викуп!
Оксана. Ну, хлопці-голубчики! А ми вам вареників та сала з часником, та каші пшоняної наваримо. Та квасу.
Поки говорить, дівчата виривають із рук чобіт.
4. Хлопець. Ех, пропав могорич. Ну, добре, давайте хоч ваші вареники.
2. Дівчина. Вареники потім, а зараз нам конче потрібний собака.
5. Хлопець. Чи ви показилися? Де ми вам зараз собаку зловимо?
3. Дівчина. Нічого не знаємо. Ідіть за собакою. А ні, то півня шукайте, бо будете голодні.
Дівчата виштовхують хлопців на вулицю.
Господиня. А ви, дівчата, мерщій свої «андрійчики» розкладайте. Та на ослінчик положіть, щоб собака дістав.
Молодиця. Цікаво, чий коржик перший собака з’їсть? Хто у нас перший заміж вийде?
Хлопці перевдягають одного в «собаку».
1. Хлопець. Дівчата, гасіть світло, бо собака боїться до хати йти, тільки, щоб свічки горіли.
«Собака» гарчить, їсть коржики – один, другий, третій. Хоче втекти, а дівчата його завертають. Він лягає на підлогу й каже:
- Все! Більше не можу!
Хлопці регочуть, а дівчата сердяться.
4. Дівчина. Всю ворожбу нам ізбили.
2. Хлопець. А чим вам наш пес поганий? І злий, і волохатий, і ваші пісні «андрійчики» їв.
5. Дівчина. Та він такий хороший, як і ви.
3. Хлопець. Він же хотів усіх вас пожаліти, але живіт замалий!
Дівчина. Дівчата, подратуймо хлопців, щоб не вихвалялися.
6. Дівчина. Ми думали гарбузи – воно ж гарбузиння. Ми думали парубки – воно ж чортовиння.
7. Дівчина. Ну, й женихи! А що вже хороша походка: одна нога косолапа, а друга коротка.
Дівчина. Полюбила коваля, така доля моя.
Думала – кучерявий, в нього чуба нема.
4. Хлопець. Та хіба ж я поганий?
7. Дівчина. Та мій пес за тебе в сто раз кращий!
4. Хлопець. Але ж він тебе не посватає, а я хоч зараз! (Обнімає її за плечі.)
8. Дівчина. Ой баламуте! (Відштовхує.)
Дівчина. А до мене Яків приходив,
Коробочку раків приносив.
А я тії раки забрала,
А Якова з хати прогнала!
Отаман. Ой дівчата, не дуже носа задирайте, бо як ніхто не засватає, то знатимете, як парубків зневажать.
Оксана. Ов-ва! Ото налякали!
5. Хлопець. А чим я не підходжу? Мене звати Тарас, хазяйський син. Багатий. Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не пасеться, зате бачить добре. Маю землі – видимо невидимо. Скільки б не дивився, не придивлявся – не побачиш. А що вже худоби! І жуки, і гусінь, і мухи, а комарів – світу білого не видно.
9. Дівчина. Не хочу тебе, парубче, хоч ти і багатий.
1. Хлопець. А чим я не підходжу? Може, не такий багатий, зате роботящий. Вже, як за щось візьмусь, то й за вуха не відтягнеш. Спати можу до обіду, а що вже їсти люблю. Я б і вдень, і вночі – усе б обідав. Вибери мене – горя не знатимеш.
10. Дівчина. Не хочу такого роботящого. Хочу гарного й розумного.
2. Хлопець. А моя мама кажуть, що я такий гарний, як місяць, а розумний, як 5 писарів вкупі. Ти не дивись, що я такий замурзаний, вмий, причеши, побачиш який я.
11. Дівчина. А я мала миленького, Івась називався,
А я його не любила, бо він не вмивався.
3. Хлопець. Ой дивися, дівчинонько, який я файненький.
Маю носик, як цибулю, зато ніс чорненький.
Оксана. Очі мої чорненькії, біда мені з вами,
Хоч не дивлюся на хлопців, моргаєте сами.
Отаман. А ми хлопці-запорожці вдалі та веселі,
Як спіймаєм, то тримайтесь стелі.
Дівчина. Але ж ти, Петре, жартівник!
Хлопець. Зате я високий.
Дівчина. Ти, напевно, ще й сліпий?
Хлопець. Зате кароокий.
Дівчина. Я з тобою не танцюю, а лишень-но мучусь.
Хлопець. Танцювати не навчився, зате гарно кручусь.
Танець.
Господиня. Ой і добре ж ви співаєте, душу піснями звеселяєте. Але ж ми мало не забули, що сьогодні свято калити. Ану, хлопці, хто калиту почепить? Давайте виберемо пана Калитинського, який буде нас смішити та сажею мастити.
Молодиця. Калиту слід кусати, не допомагаючи руками та не сміючись. До калити їдуть на коцюбі.. завдання пана Калитинського – розсмішити вершника Кочержинського.
Хлопці. Дайте нам, господине, будьте ласкаві, кочергу.
4.Хлопець. - Добрий вечір, пане Калитинський!
- Добрий вечір, пане Кочержинський!
- Чи дозволите калити кусати?
- Як будеш сміятись, буду по губах писати!
Калитинський. - Куди їдеш?
5.Хлопець. - До млина.
- А що везеш?
- Міх.
- А що в міху?
- Сміх. Чи солодка калита?
- Хай куштує, хто пита.
1.Хлопець. -Їдь, коню, не брикайся, будемо калиту кусати. Тпру!
- Добрий вечір, пане Калитинський!
- Добрий вечір, пане Кочержинський!
-Куди їдете?
- Їду з далекого краю, щастя-долю шукаю, хочу калити кусати.
- А я буду по писку писати!
- А я вкушу!
- А я впишу!
Господиня. А тепер розділимо калиту серед усіх.
12. Дівчина. Калита, калита, солодка була. Як ми її з’їли, то до сонця полетіли.
1. Дівчина. Смачна калита – як вкусила, аж душа сонцем засяяла.
2. Дівчина. Хто вкусить калиту, тому всю зиму світить сонце буде, тому добро в домі буде.
Заходить дядько.
Дядько. Добрий вечір вашій хаті. Як у вас весело! А чи не бачили моєї жінки?
Молодиця ховається за спинами.
Господиня. Не бачили!
Оксана. Не було її тут!
4. Хлопець. Не було! Ні! Точно не було!
5. Хлопець. Дядьку, розкажіть краще , як ви на вечорниці ходили?
Дядько. Добре. Слухайте.
Колись давно, ще мій дідусь мені розповідали, що як ідеш на вечорниці, то обов’язково якусь нечисту силу зустрінеш. Ото одного разу я гарно причесався, вбрався, та й іду собі на вечорниці. Ніч. Темно. На небі ні зіроньки. Чую, щось за мною біжить. Пройшов одну вулицю – біжить, другу – біжить, третю – біжить. Ну, думаю, точно відьма. Зайшов за ріг вулиці, і тільки щось наблизилось до мене, то я кілок в руки, та як уперіщив! Відьма повернулась й ходу!
Над ранок повертаюсь з вечорниць, а сполоханий батько до мене: «Сину, йдемо швидше свиню дорізувати, бо хтось їй вночі так рило розбив, що вона до вечора не доживе».
5. Хлопець. Ох і весело, напевно, було у вас на вечорницях.
Дядько. Як згадаю… ото колись були вечорниці: по всьому селу пісні було чути та музики.
Отаман. Ну, музики і в нас є.
Дядько. О! і жінка моя тут! Запроси ж і мене до гурту!
Молодиця. Ти і тут мене знайшов!
Хлопці. Беремо, беремо дядька до свого гурту!
Дядько. А давайте разом заспіваємо!
Звучить пісня
2. Хлопець. А хто там ще сидить?
3. Хлопець. Ой лишенько, яка громада!
4. Хлопець. І давно ви тут сидите?
5. Хлопець. Напевно, геть чисто зголодніли?
Отаман. Ану, дівчата, страви на стіл та й гостей не забудьте!
Діти. А як же, усе в нас є: і пряники, і медяники,
І з повидлом пиріжки,
І пухнасті пампушки,
І налисники, й млинці,
І коржі на молоці.
Все, що в серці мали,
Ми вам подарували:
Гарну пісню, добру казку,
Своє серце й добру ласку.
Кращі побажання
Ви прийміть від нас,
І в вас, і в нас хай буде гаразд,
Щоб ви і ми щасливі були.