Каталог статей

Щоб у серці жила Батьківшина

Thu, 08 Sep 2016 18:11:45 GMT

Перший урок у Підгаєцькій гімназії ім. М. Паславського, присвячений 25-річчю Незалежності України.

Прислухаймося, щоб почути голос Пророка

Mon, 02 Mar 2015 17:14:00 GMT

Прислухаймося, щоб почути голос Пророка

Навесні, коли воскресає земля, весь світ вшановує пам’ять Т. Г. Шевченка. Хто такий Шевченко для українців? Безумовно, геніальний поет, талановитий художник, народний Кобзар, академік. А ще воістину національний Пророк. Починаючи з подій на Майдані 2014 року, ми в цьому переконуємося все більше і більше. Багато того, що написано Шевченком, збувається. Сьогодні «Кобзар» для нас – українців 21 сторіччя – джерело мудрості, наснаги, сили духу, поради і розради, заклик до боротьби за справедливість, єдність, за мир у рідній Україні.

Кожна людина на землі має своє призначення. За словами Миколи Жулинського, віце-прем'єра, академіка АН України, «Шевченко - Пророк, народжений від національної печалі, гніву й образи за зганьблену честь України, був посланий на нашу землю свою любов благовістить, свою правду возвістить!»

І сьогодні ми по-новому осмислюємо Шевченка. Намагаємося зрозуміти й розгадати його слова про «лихі жнива», про того, хто «За край світа зазирає, Чи нема країни, Щоб загарбать...», хто повинен схаменутися, бо «лихо ...буде... І потече сторіками Кров у синє море». А, можливо, слова «Горить І день і ніч перед пенатом Святий огонь» - це і є палаючі вулиці Грушевського під час подій на Майдані 2014 року, а дим – захисна палаюча завіса для народу і прокляття для беркутівців? І це вже можна розглядати, як таке, що збулося?

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

За часів кріпацтва Україну Кобзар бачить «сиротою». Але якою бачимо ми її сьогодні – свою рідну неньку-батьківщину? Невже це не про Україну?

Обідрана, сиротою
Понад Дніпром плаче,
Тяжко, важко сиротині,
І ніхто не бачить…
Тільки ворог, що сміється…

Справдилися слова Тараса і про людей, змушених заробляти гіркий хліб за кордоном. Скільки сімей не можуть сьогодні повечеряти разом у «садку вишневім коло хати»...

На чужину з України
Брати розійшлися,
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший —
молоду дівчину.

Ми сьогодні молимось і тривожно промовляємо Шевченківські слова:

... Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені,

бо не можемо стояти осторонь подій, що відбуваються в «нашій славній Україні – не своїй землі». Прикладом цього є свідома громадянська позиція тих, хто сьогодні на Сході України рятує нашу Батьківщину від агресора.

І найбільше обпікається серце вогнем, коли читаєш поезію «Осія. Глава XIV»:

Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі.

Але Шевченко мріяв не про таке! Він по-справжньому любив Україну і свою любов передає нам, своїм нащадкам:

Свою Україну любіть.
Любіть її… Во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї господа моліть.

Від нас самих залежить доля України. Господь дав нам розум і волю, адже людина створена за «образом і подобою Божою». Маючи волю, кожна людина може зробити свій вибір, як це зробив сам Т. Шевченко всупереч тогочасним заборонам:

Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітесь…

То ж чи не від нашого вибору «вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте» залежить сьогодні мир в Україні?

Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна .
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..

Прислухаймось, щоб почути голос Пророка!

З повагою

Н. М. Монастирська,

учитель української мови та

літератури Підгаєцької гімназії

До Дня української писемності та мови

Mon, 02 Mar 2015 17:00:14 GMT

Слово про мову

«Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку...». Так апостол Іван возвеличує найбільшу загадку духу – мову. Мова – найвищий Божий дар.

Як зі слова розпочалася людина, так з окремої мови постає народ. Ми — українці, живемо в Україні, тут жили наші предки і будуть жити наші діти, а тому повинні шанувати та любити і свою державу, і свій народ, і свою мову, бо все це — рідне. У теперішній час становлення суверенної держави, є чимало таких, які стидаються рідної неньки України та її мови. Українська мова сьогодні принижена. Завдання школи – посіяти у дитячі серденька зерна любові до рідного краю, маминої колискової, до мови Котляревського, Шевченка, Лесі Українки... Доки живе мова, доти є надія на те, що нація прокинеться. Пам’ятаймо: у цьому наша сила! Тільки від нас залежить доля рідної мови та міцної держави.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.

Дуже важливо почути слово. Напевно, не кожному це вдається. А ще складніше – оживити його. З таких людей, обдарованих Богом, народжуються поети.

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, - як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші -
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

З найкращими побажаннями до всіх шанувальників рідного слова

учитель української мови та літератури Підгаєцької гімназії

Н. М. Монастирська

До Дня української писемності та мови пропонуємо вашій увазі перші проби пера наших гімназистів. Прислухайтесь до кожного їхнього слова, щоб відчути красу рідної мови!

Підгайці

Сивочоле місто моє рідне,

Стародавнє, гарне і погідне.

Тут цвітуть сади безкраї

І на скрипці коник грає,

Тут співає в лузі пташка,

Гілочку несе мурашка.

У Підгайцях кожен знає:

Річка Коропець тут протікає.

А над річкою тією -

Верби-молодиці

Нахилили свої коси

близько до водиці.

Корені свої потрібно знати:

Я- підгайчанка!

І про це завжди буду пам’ятати.

Баран Софія,

учениця 1(5) класу Підгаєцької гімназії

Мова

Мова кожного народу

По- своєму прекрасна.

Наша мова калинова

Сяє, наче сонце ясне.

Перше слово-мати,

Друге- Україна:

Так училась розмовляти

Маленька дитина.

Шануймо, плекаймо

Рідну нашу мову,

Повсякчас пам’ятаймо

Кобзареве слово.

Як буде в нас слово -

І буде в нас мова,

То буде в нас слава

Й могутня держава.

Баран Софія,

учениця 1(5) класу Підгаєцької гімназії

Осінь

В гості осінь завітала,

Подарунки нам прислала.

Повно всюди срібла-злота-

Все це осені робота.

Помідори, огірочки- осені сини і дочки,

Грушечки, сливки доспілі -

Дари осені умілі.

Гляньте, гляньте, добрі люди!

Так красиво, гарно всюди!

Художниця осінь пензлика взяла,

Усе навкруги розфарбувала.

Так чудово, гарно, вміло,

Працьовитих рук це діло!.

Баран Софія,

учениця 1(5) класу Підгаєцької гімназії

Моя країна-Україна!

Моя країна - Україна,

Бо народилася я тут,

бо тут живе моя родина,

І тут з любов’ю мене ждуть.

У нас є китиці калини

І мова мамина в піснях.

Поля пшеничні й небо синє -

Це рідний український стяг.

Садовська Таня,

учениця 1(5) класу Підгаєцької гімназії

Рідна мова

Рідна мова – колискова,

Рідна мова – золота,

Рідна мова – це чудово,

Рідна мова є свята.

Рідна мова мами й батька,

Рідна мова прадідів,

Рідна мова тітки й дядька-

Наймиліша на землі.

Садовська Таня,

учениця 1(5) класу Підгаєцької гімназії

Пісня про поета

Пташина пісня прилинула про поета:

Поневолений поет.

Покарання престрашне:

Писати повіки-вічні перестати!

Пророку писати перестати?!!

Правду про пригноблених потрібно передати,

Повстати пора проти панства прийшла!

Потомлені й принижені писане почули –

Повстали. Правда полум’ям палала...

Потім павітер пройшов...

Писане призабулось...

Потомки, пісню поетову пригадайте!

Пророк просить пробудитись,

По-вкраїнськи пора поводитись!

Мандибур Віталій,

учень 6(10) класу Підгаєцької гімназії

***

Скрипка стара

Скаржиться, стогне, співає,

Славу соколам складає,

Серце стискає,

Сльозою стікає...

Стихають співи,

Стихають струни,

Серце сумом сповня

Скрипка стара...

Мандибур Віталій,

учень 6(10) класу Підгаєцької гімназії

Хіба ви будете сміятись,

Коли і вас біда застане?

Хіба ви будете сміятись,

Коли ваш спокій в безвість кане?

Хіба з любов’ю в очі глянете тому,

Хто споконвіку називає себе братом,

А насправді майструє труну

І прийшов в чужий дім з автоматом?

Ви зраду розумієте інакше?

Ви зрадите когось, та зрадять вас...

Подумайте, що краще?

Затямте цей історії урок –

І ми уникнемо жахливих помилок.

Воскресне український наш народ!

Монастирська Юлія,

учениця 7(11) класу Підгаєцької гімназії